Моральне зростання

Консультація на тему: 


«Сім’я – перша школа морального зростання»

Один з важливих чинників, що мотивують роз­виток дитини в дошкільні роки, — бажання наслі­дувати старших, прагнення подорослішати. Тож наслідування, насамперед близьких людей, і є основним механізмом уміння в цей період. Об­раз дорослого для дошкільняти — своєрідний об­раз себе в майбутньому, втілення у собі «іншо­го» (Д.Ельконін). З якогось моменту в дитині ніби співіснують двоє людей: вона сама і дорослий. І саме їхня внутрішня взаємодія є чи не найбіль­шим стимулом її саморозвитку.

Здатність відчувати іншу людину розвиваєть­ся від самого початку життя немовляти. Вже за кілька днів після народження воно безпомильно вирізняє маму з-поміж інших людей. На жаль, дорослі забувають уроки власного дитинства, зокрема те, що кожен доторк до маляти спону­кає його до праці душі. А головне — завдяки цій взаємодії і породжуваній нею внутрішній роботі малюк поступово стає вихователем самого себе.

Дитина народжується потенційно доброю, потребує захищеності, тепла, любові. Ці по­треби пробуджуються й розкриваються в спіл­куванні в умовах безмежної батьківської лю­бові.

Батьки вводять сина чи доню у світ своє любов’ю. Саме через стосунки з ними, пройняті ласкою й ніжністю, дитина усвідомлює свою захищеність, упевнюється, що її люблять, дбаю про неї. Водночас, психологічний супровід розвитку дитини корисний і для батьків. Дії дітей у відповідь на любов тата й мами поглиблюють у дорослих усвідомлення власної значущості й відповідальності за малюка. У такій атмосфері родинно-батьківської любові в дітей формується і поступово збагачується гама позитивних переживань, ставлень до близьких людей. Вони вперше усвідомлюють сенс добротворчості.

На жаль, ми приділяємо недостатню увагу цьому етапу дозрівання особистості, недооцінюємо його значення для створення ґрунту в який засіватимемо зерна духовного зростання. Для переосмислення своєї ролі у світі, п ряд зі своєю кровинкою, батькам варто уважніше придивитися до маляти, щоб побачити наскільки воно прихильне до них, як вбирає себе прояви батьківської любові, перетворюючи її на власні досягнення. Так вони починаю помічати, що внутрішній світ дитини багатий несподіванки, парадокси, таємниці, й упевнюються, що варто вчитися у дітей безпосередності, щирості, емоційності, правдивості.

Виконувати регулювальну функцію для дитини може лише визнана нею, усвідомлена й емоційно пережита цінність. Первинний спосіб взаємодії малюка з оточенням — емоційний, і проявляється він задовго до оволодіння мовленням. Це важли­ва передумова вироблення способів регулюван­ня поведінки впродовж усього життя особистості. У перші роки важливо забезпечити дитині мож­ливість набути повноцінний емоційний досвід, і передусім — переживати соціальні емоції. Ці емоції відображають життєво значущі прагнення спілкуватися з близькими дорослими та одноліт­ками, підносять їх до рівня потреб.

Наші цільові спостереження, індивідуальні бе­сіди, анкетне обстеження дають підстави для висновку: більшість батьків зовсім не замислю­ються над тим, які цінності вони прищеплюють своїм малятам у період дошкільного дитинства. Наприклад, в індивідуальних бесідах мало хто з батьків висловлював сумнів у тому, що малюк уже засвоїв так звані базові цінності — добро і зло, красу й потворність тощо. Водночас, батьки не замислюються над тим, які саме цінності вони репрезентують дитині власною поведінкою, які образи добра і зла крок за кроком формують у неї своїми вчинками.

Здебільшого дорослі не дослухаються до оцінки дітьми ситуацій жорстокості, брехні, шахрайства, що демонструються у фільмах та комп’ютерних іграх, в яких ці ситуації рідко засу­джуються, а часом навіть презентуються як вдалі шляхи досягнення мети. На думку батьків, до­шкільник не здатен по-справжньому осмислити реалії життя, тому ці факти, мовляв, не осідають в пам’яті їхніх синів та доньок і не впливають на становлення дитини як особистості.

Спостерігаючи розваги су­часних дітей, ми звернули увагу на значне зниження авторитету ляльки у дівчаток. Нині в пошані лише Барбі — модниця, красу­ня, наречена з багатим посагом або розкішна принцеса. А, ска­жімо, ще 20 років тому був по­пулярний симпатичний пупсик. У кожній групі обладнували ку­точок для такого немовляти з колискою, ліжечком, столиком для сповивання тощо. Щодня у ньому щось змінювалося, до­давалося. Дівчатка оберігали цей простір, тут програвалися різні «сімейні» ситуації, в центрі яких був догляд за немовлям. Відповідно, улюбленими іграш­ками були і дитячі візочки.

Постає також питання: звідки дитині брати репертуар забав для своєї ляльки? У родині, де дитина чує пісні — бабусині, мамині, — вона їх і своїм лялькам наспівує. І це чудово! Адже зна­чення колискової у житті дитини особливе. На жаль, переважна більшість сучасних малюків не чує вдома маминих пісень, бо мами не знають їх, як і того, що мелодика та інтонація цих пісень — чудовий заспокійливий засіб.
Наслідки негативних змін у сучасному жит­ті не баряться. Варто лише згадати передачі на кшталт «Кумирів і кумирчиків» чи виступи до­шкільнят у конкурсах «Крок до зірок», де малень­кі, по-дорослому причепурені дівчатка співають дорослі хіти про кохання, імітуючи відверто сек­суальні рухи низькопробних співачок. А із зали за цим спостерігають батьки, надзвичайно щасливі й горді за своїх донечок. Вони зовсім не замис­люються над тим, як спотворюють душі їхніх дітей виступи в такому форматі.

Те, що у житті дитини в перші, такі важливі роки головне місце посіла сучасна мода дорослих, а не дитяча субкультура — питання культури дорос­лих. Показово, що в народній педагогіці чітко проглядається заборона на виконання діть­ми ліричних пісень про кохання чи незрозумі­лих їм патріотичних пісень. Натомість дитячий репертуар з давніх-давен охоплював образи всіх предметів та явищ, які дитина спостерігає навколо себе, які розуміє і з якими спілкується (дощик та вітерець, сонечко й хмаринка, бджілка, метелик, бабка, котик і півник, зайчик та лисичка тощо). Ме­лодика таких пісень природно викликає в дити­ни позитивні емоції. Маємо замислитися: надто багато втрачаємо, залишаючи на поличках іс­торії дитячий фольклор, дитячі музичні інстру­менти, ігри з речитативами й піснями тощо.
Усіх нас жахають ситуації, коли маленькі діти стають легкою здобиччю злочинців, або ще гірше — коли насильство чинять самі діти. А пер­винні причини таких поведінкових збочень слід шукати саме в родинному вихованні, адже у ньо­му мають закладатися основи ціннісних орієнта­цій, зокрема й морально-етичних.
Варто було б узяти за основу пророче звер­нення Миколи Пирогова: “Вам, матері, моя по­рада. Замість посилати своїх дітей на театраль­ну й бальну сцену, ходіть самі за лаштунки дитячого життя! Спостерігайте звідси за їхніми першими словами й першими порухами душі; спостерігайте їх тут і тоді, коли вони повернуть­ся до вас, стомлені грою й завжди готові знову гратися…”.