Пономаренко Олена Михайлівна
Графік роботи:
Пн, Чт: 7.45 – 15.45
Ср: 8.00 – 12.00 (Методичний день)
Завдання дитячого психолога
- Формує психологічну культуру вихованців;
- Консультує з питань психології, та практичного її використання в організації освітнього процесу.
Консультація:
“Якщо не полишає тривога перед невідомістю. Як підтримати себе і дитину в умовах війни”
Війна привносить у життя багато змін, невизначеності та непередбачуваних обставин. Типовою реакцію на це є тривога. Вона характерна і для батьків, і для дітей. Тривала ситуація невизначеності переростає у нав’язливий тривожний стан, що порушує функціонування, здатність до усвідомлення та оцінювання реальності, наслідком якої є зниження якості життя.
Турбота про себе і про дітей у такому стані вкрай важлива. Діти відчувають занепокоєння дорослих і починають сприймати ситуацію невизначеності як загрозу, з якою дорослі не можуть впоратися. А батьки намагаються приховати свій стан і заспокоїти таким чином дітей, які помічають невідповідність між тим, що дорослі говорять, і тим, як своїми почуттями та діями вони реагують на те, що відбувається.
Почуття тривоги сигналізує людині про потребу усвідомлення небезпеки і необхідність змін. Однак, коли людина втрачає межу між реальною та імовірною небезпекою, уявні ситуації змушують її розглядати найгірші сценарії їхнього розвитку. Тож вкрай важливо помічати у себе ознаки тривоги та вчасно налагоджувати свій стан.
Пам’ятаймо: стабільний стан батьків — основа стабільного стану дітей.
Сигнали тривалої тривоги:
· постійне внутрішнє напруження та ускладнене розслаблення;
· порушення сну, жахливі сновидіння;
· постійна м’язова напруга, головний біль, функціональний розлад кишківника тощо як наслідки переживань, а не ознаки захворювань тіла;
· надто часте чи надмірне вживання їжі або відмова від неї;
· низька концентрація уваги;
· постійна дратівливість;
· руйнування стосунків;
· занурення в себе;
· очікування небезпек або поразки;
· панічні атаки;
· сприйняття нового як загрози.
Як навчитися керувати своїми станами:
· Складіть перелік негативних переконань. Оцініть значущість кожного за шкалою від 0 до 10. Замініть їх на позитивні.
Негативне переконання: Я нічого не вмію і у мене не вийде адаптуватися на новому місці.
Значущість: 9
Позитивне переконання: Я маю гарну освіту і досвід. Якщо я докладу зусиль — здійсню все заплановане.
· Прислухайтесь до свого тіла. Відчуйте, де воно розслаблене, а де — напружене. Глибоко вдихніть, уявляючи, як через подих сповнюєтесь спокоєм і розслабляєтесь. Через видих мовби виштовхніть з тіла всю напругу, а з нею і тривогу. Фізичні вправи для напруження та розслаблення м’язів також нададуть снаги.
· Знайдіть свою опору. Подумайте, кого з оточення можете просити про допомогу, яке заняття відвертає вашу увагу, що заспокоює. Це — ваш ресурс.
· Діти чутливі до станів дорослих. Вони можуть запитувати про ваші переживання, реагувати на них та заспокоювати вас. Не приховуйте своїх почуттів і станів. Не кажіть, що все нормально. Зізнавайтеся в занепокоєнні. Кажіть, що шукаєте правильні рішення. Запевніть, що неодмінно впораєтеся з проблемою.
· Допоможуть також добрі звички, режим дня, нові ритуали і традиції. Це як контроль над власним життям, що формує відчуття передбачуваності подій і вашу спроможність сприймати їх відповідно до реалій.
Пильнуйте свої стани і пам’ятайте:
· Зрозуміти, що спричиняє тривогу, — важливо.
· Усвідомити спогади чи думки, що надають захищеності та розслабляють, — потрібно.
· Сприймати тривогу як реакцію на невизначеність — природно.
· Не знати відповідей на всі питання — нормально.
Як проявляється тривога у дітей? Виявити у дитини тривожність допоможуть спостереження за змінами в її поведінкових проявах
Ознаки тривоги:
· швидка втомлюваність;
· труднощі у зосередженні та концентрації уваги;
· порушення засинання і неспокійний сон;
· втрата апетиту або його посилення;
· вологі або холодні долоні чи ступні;
· постійне занепокоєння чи напруження, поява нових страхів;
· очкування імовірних негативних ситуацій та розмови про них;
· постійний плач чи надмірна плаксивість;
· надмірна прив’язаність до батьків і занепокоєння щодо них, страх залишатися на самоті;
· нав’язливі дії (часте миття рук, перевірка, чи зачинені двері, небажання полишати будинок тощо);
· тілесні реакції (сіпання ока, дрижання тіла, інше).
Причини підвищення тривожності у дітей і дії батьків:
1. Постійна тривожність батьків і напружена атмосфера в родині провокує перейняття дитиною від дорослих нездорової форми реагування навіть на звичайні події життя. Контролюйте себе!
2. Брак інформації або її невірогідність підвищують тривожність дитини. Спостерігайте та аналізуйте які передачі дитина дивиться, що чує від дорослих, з ким спілкується, які емоції відчуває. За потреби розумно обмежуйте її інформаційний простір. Контролюйте джерела інформації!
3. Авторитарний стиль виховання руйнує здорові стосунки в родині. Щоб розуміти, як діти інтерпретують події, обговорюйте їх та доступно пояснюйте все, що відбувається. Відкрийтеся для спілкування!
Як допомогти дитині впоратися з тривогою:
· Обіймайте і приймайте обійми.
· Забезпечте щоденну стабільність дотриманням режиму дня, традицій, ритуалів. Усі
зміни обговорюйте заздалегідь.
· Навчіть дитину за допомогою шумних видихів позбавлятися напруги. Допоможіть уявити, ніби так вона виштовхує її з тіла. Доберіть і виконуйте разом вправи на розслаблення.
· Зробіть дозвілля корисним: гуляйте на свіжому повітрі, майте регулярні фізичні навантаження, організуйте творчу діяльність.
· Довіряйте дитині. Зважайте на її думки. Приймайте поради. Пояснюйте, на що вона може впливати, а що вирішують лише дорослі.
· Про те, що ви поруч, можна говорити без обмежень.
· Спілкуйтеся постійно. Обговорюйте все, що робитимете разом і окремо. Оцінюйте день, що минув. Діліться почуттями. Плануйте наступний день і майбутнє. Завершуйте розмови оптимістично.
Коли звертатися до фахівця?
Якщо інтенсивність тривоги не спадає і вам не вдається впорядкувати ані свій емоційний стан, ані стан дитини, це означає, що є потреба в отриманні допомоги психолога.
Козлова Анна, Пашко Наталя
Джерело: ЮНІСЕФ – https://www.unicef.org/ukraine/stories/if-anxiety-of-the-unknown-does-not-leave
“Магічні слова» батьків для спілкування з дитиною”
- Я тебе люблю. Дитина має вірити в те, що люблять її саму, а не «за щось». Ніколи не пов’язуйте свою любов до дитини з певними умовами або з тим, що дитина робить: «Спочатку прибери в кімнаті, а потім я обійму тебе», «ти мені збрехав, тепер я тебе не люблю!» тощо. Дитині буде більш зрозуміло, якщо ви запевните її в своїй любові, а потім вкажете на проступок: «Я дуже тебе люблю, але мене дуже засмучує, що ти ображаєш братика».
- Я радий(-а), що ти в мене є. Дитина, вірить, що може впливати на навколишній світ. Саме тому, вона часто вважає себе відповідальною за те, що відбувається навколо, наприклад, за родинні негаразди, непорозуміння, сварки тощо. За таких умов їй потрібно ще більше впевненості в тому, що ви щасливі тому, що вона у вас є. У жодному разі не висловлюйтеся на кшталт: «Це все через тебе!», «Якби ж тебе не було взагалі…». Адже навіть якщо ви одразу попросите вибачення за ці слова, і дитина вам щиро пробачить, вони все одно назавжди залишать відбиток в її серці.
- Я тебе розумію. Для дитини велике горе, коли вона загубила улюблену іграшку, «фєнєчку» чи посварилася з другом. У такому разі ваш син чи донька потребує співчуття і втіхи. «Підбадьорювання» типу: «Це ж усього лише іграшка (дрібничка)!» або «Навіщо тобі той ображаймо?!», дитина не розуміє.
- Ти все зможеш. Дітям завжди потрібні заохочення і схвалення. Вислови «Добре зробив!», «Я впевнений, ти впораєшся!», «Ми тобою пишаємося!» тощо надихають як дитину молодшого віку, так і підлітка. Натомість ярлики на кшталт: «плакса», «тюхтій», «невдаха» або «не вмієш за себе постояти!» – підґрунтя для комплексів. Також поширеною помилкою надто турботливих батьків є допомога і захист своєї дитини під час будь яких негараздів. Навіть запевняючи дитину в тому, що вона доросла і самостійна, такі батьки замість неї «розбираються» з її кривдниками, часто не шукаючи причин конфлікту; контролюють взаємини з її друзями, а також успіхи у навчанні. Однак, щоб уміти пристосовуватися до життя, дитина має вчитися самостійно розв’язувати свої проблеми. Тому завдання батьків – пояснити, направити, порадити. Як знайти вихід з тієї чи тієї ситуації, але не робити це замість дитини. Ви надасте дитині моральну опору, якщо змінити фразу «Ліпше я це зроблю!» на «Спробуй іще раз, я впевнений, що у тебе все вийде».
- Я тобі довіряю. Дитина з великим запалом прагне виправдати наданий їй кредит довіри. Не зважайте, якщо у неї не все виходить, ліпше похваліть за спробу зробити щось правильно. Наступного разу ваш син чи донька уникатиме попередніх помилок. Якщо ж дитина постійно чує вислови на зразок: «На тебе не можна покластися…», «Із тобою ніколи не знаєш…», – не дивуйтеся, якщо вона замкнеться в собі або робитиме все навпаки, бо ж від неї все одно нічого іншого не очікують. Підліток, якому щиро та розумно довіряють у сімї, не виросте жорстоким чи грубим, а також не переступатиме визначених суспільством меж.
- Ми завжди з тобою. Упевненість дитини у тому, що батьки їй завжди прийдуть на допомогу, дасть змогу багато що подолати.
Не забувайте поєднувати «магічні слова» з відповідними вчинками, і ваша дитина буде щасливою!
Пам’ятка батькам. «Виховання дитини з особливими потребами»
У своїх взаєминах із дитиною підтримуйте позитивну установку, хваліть її щоразу, коли вона на це заслужила, помічайте успіхи . Це допомагає закріпити впевненість дитини у своїх силах .
1. Уникайте повторення слів «немає» і «не можна».
2. Розмовляйте стримано, спокійно, м’яко.
3. Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.
4. Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.
5.Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності ,що потребують концентрації уваги.
6. Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийому їжі,виконання домашніх завдань,сну щодня має відповідати цьому розпорядку.
7. Уникайте місць скупчення людей. Перебування у великих магазинах, на ринках, у ресторанах дитина переживає складно.
8. Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером. Уникайте неспокійних, галасливих друзів.
9. Оберігайте дитину від утоми, оскільки це призводить до зниження самоконтролю й наростання гіперактивності.
10. Давайте дитині можливість витрачати надмірну енергію.
11. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі,тривалі прогулянки, біг,спортивні заняття.
12. Спілкуйтеся з іншими батьками, які мають ту саму проблему.
13. Зробіть усе можливе для підвищення самооцінки дитини, адже через дефіцит уваги вона може неправильно зрозуміти вказівки та іншу інформацію, тому всі навколо безупинно її виправляють.
14. Одразу хваліть і винагороджуйте за хорошу поведінку.
15. Будьте послідовні в питаннях дисципліни : якщо хтось залишається з дитиною під час вашої відсутності, переконайтеся, що він дотримується ваших правил.
16. Завдання повинні бути простими й конкретними (почистити зуби, а тепер одягайся, а не збирайся до школи).
17. Підтримуйте дитину у всьому, в чому вона сильна, особливо в спорті й позашкільних заняттях.
18. Не допускайте, щоб уроки займали увесь вільний час дитини, грати й рухатися для неї не менш важливо.
19. У кімнаті дитини має бути якомога менше предметів, іграшки повинні бути прибрані так, щоб не відволікати увагу.
20. Пам’ятайте про те,що гіперактивність властива дітям із синдромом дефіциту уваги, але може бути під розумним контролем завдяки вказаним заходам.
Чи готова Ваша дитина йти до школи?
Зазвичай батьків майбутніх першокласників хвилює безліч запитань: чи зможе їхня дитина навчатися в школі ,чи досить вона розвинена, що їй слід уміти напередодні навчання в школі. За допомогою цього тесту Ви можете оцінити підготовленість дитини до школи.
Тест
Відповідайте на запитання «так» або «ні».
1. Чи часто Ваша дитина заявляє про своє бажання йти до школи?
2. Вашу дитину найбільше цікавить атрибути школи (портфель, книжки), аніж можливість більше довідатися нового багато чого навчитися?
3. Ви вважаєте, що Ваша дитина досить посидюща й уважна навіть під час виконання не дуже привабливого для неї завдання?
4. Ваша дитина товариська як з дітьми, так із дорослими?
5. Ви не впевнені в тім,що Ваша дитина здатна добре запам’ятати й виконувати усне доручення?
6. Ваша дитина жодної хвилини не може побути на самоті й зайнятися чимось самостійно?
7. Іграшки й особисті речі Вашої дитини завжди розкидані, й Ви стомилися нагадувати їй, що потрібно їх прибирати?
8. Чи вміє Ваша дитина рахувати до десяти й назад?
9. Чи вміє Ваша дитина порівнювати числа і предмети?
10. Чи здатна Ваша дитина додавати й віднімати в межах десяти?
11. Чи знає дитина прості геометричні фігури(коло, квадрат, трикутник, прямокутник, овал)?
12. Чи вміє дитина визначати істотні ознаки в предметах (наприклад , у птаха є дзьоб, пір’я)?
13. Чи може Ваша дитина об’єднати одним словом поняття одного виду,характеру (наприклад ,назвати одним словом «взуття», слова «туфлі», «черевики», «чоботи»)?
14. Чи може Ваша дитина знайти слова з протилежним змістом до запропонованого слова («весело» – «сумно»)?
15. Чи вміє вона скласти розповідь за 5-7 картками?
16. Чи знає Ваша дитина літери та вміє читати по складах?
17. Ваша дитина з напруженням і без будь-якого задоволення декламує вірші й розказує казки?
18. Чи правда,що Ваша дитина не досить упевнено користується кульковою ручкою?
19. Ваша дитина любить майструвати,користуватися клеєм, ножицями,інструментами?
20. Їй подобається розфарбовувати або малювати?
21. Малюнки Вашої дитини, як правило,неохайні й не завершені?
22. Ваша дитина без особливої праці може зібрати розрізану на кілька частин картинку?
23. Чи може Ваша дитина знайти слово до запропонованого слова так, щоб вони були пов’язані за змістом, як пов’язані слова в зразку (наприклад, «дерево – гілки», до слова «книжка» необхідно назвати «сторінки»?
24. Чивважаєте Ви, що дитина не допитлива й погано обізнана?
Порівняйте свої відповіді з ключем
Якщо на запитання 1, 3, 4, 5, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 19, 20, 22, 23, Ви відповіли «так», то зараховуйте по 1 балу за кожну відповідь.
Якщо на запитання 2, 6, 7, 17, 18, 21, 24 Ви відповіли «ні», то зарахуйте ще по 1 балу за кожну відповідь.
Підрахуйте загальну кількість балів. Якщо вона становить:
- 20-24 бали,то поздоровляємо! Ваша дитина готова йти до школи.
- 15-19 балів,Вам належить приділити більше уваги своїй дитині, вона майже готова до навчання в школі.
- 14 і менше балів, Ваша дитина потребує допомоги й співпраці. Пориньте разом з нею в розвивальні, цікаві ігри. Це допоможе їй піти до школи підготовленою.
Булінг в ЗДО — міф чи реальність
Булінг (від англ. to bull — переслідувати) — свідома агресивна поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої. Булінг у ДНЗ (ЗДО) може проявлятися як тиск: психологічний, фізичний. Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор.
Проблеми жорстокого поводження в дитячому середовищі приділяється найпильніша увага. Прояви насильства в дитячому саду відрізняється від насильства в школі. У початковій школі це група дітей, в дошкільному закладі окремі діти. Дуже рідко група дітей, ще рідше, коли залучається весь дитячий сад. У дитячому садку при насильстві немає попередньої стадії обмірковування. Дошкільнята не усвідомлюють до кінця своїх дій. Відсутнє розуміння наслідків і почуття провини. Виправданням насильства є незначний проступок. Агресивна поведінка дітей розходиться з їх словами.
Хто провокує булінг в дитсадку
Булінг серед дітей дошкільного віку в ЗДО можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо:
Педагог або помічник вихователя:
- зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі;
- ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки;
- глузує із зовнішнього вигляду дитини;
- образливо висловлюється про дитину чи її батьків;
- проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини.
Батьки або члени сім’ї:
- б’ють та ображають дитину вдома;
- принижують дитину у присутності інших дітей;
- проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини;
- ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).
Усі діти потребують підтримки дорослих — батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі.
Як міняється поведінка дитини під час булінгу в ЗДО
Дитина-жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така дитина:
Вдома:
- не хоче одягатися вранці;
- шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка;
- просить батьків забрати її із дитячого садка раніше;
- плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт – не контактує з однолітками у дворі;
- грає наодинці.
В дитячому садку:
- не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо;
- усамітнюється при будь-якій нагоді;
- часто губить свої іграшки або речі;
- бруднить чи псує одяг;
- грає поламаними іграшками;
- відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театрілізації чи грі;
- не має друзів у групі.
Що робити батькам
- У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.
- Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.
- Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.
- Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.
- Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися довго у ДНЗ тощо).
- Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось вихователю чи помічнику вихователя.
- Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга.
- Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до адміністрації.
- Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу.
- Обов’язково рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.
- Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.
- Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.
Пам’ятайте: дитина, що стала учасником цькування (нападник, спостерігач або жертва), яку б позицію вона не дотримувалась при цьому, потребує серйозної роботи з дитячим психологом.